Чи варто боятися смерті?

Напевно немає більш табуйованої теми для розмов і навіть розмірковувань, ніж смерть. Ми женемо від себе саму думку про скінченність буття і продовжуємо жити, частіше – витрачати своє життя на дрібниці…  Геніальний психотерапевт, всесвітньо відомий письменник, філософ Ірвін Ялом пропонує подивитися на смерть впритул і завдяки цьому навчитися жити.

 

Запитаєте: “Як можна насолоджуватись життям, усвідомлюючи близькість смерті?” – “Можна!” – відповідає Ялом і наводить неймовірні приклади яскравого, повного та аутентичного, хоча й короткого, життя смертельно хворих на рак людей, роботу із якими описує у книзі “Мама і сенс життя” (“Momma and the Meaning of Life”). Вражає те, що близькість смерті не паралізує людей, не закидає їх у безодню відчаю – ні, вона змушує по-іншому дивитись на себе, відокремлювати головне від другорядного, усвідомлювати диво кохання та дружби, поціновувати красу природу, відчувати тепло родинних свят, – дає можливість почати життя з початку. Один із пацієнтів Ялома сказав: “Як шкода, що для того, щоб навчитися жити, мені знадобився рак, який понівечив моє тіло”.

Ялом, як і кожен із нас, стикався із смертю близьких (загибель улюбленої кішки, втрата шкільного друга, матері, батька…) та зустрічався із нею особисто, наприклад, коли, ще хлопчиком, дивом не втрапив під колеса автобуса або, вже дорослою людиною, кілька днів чекав на результати біопсії. Він переживав і ці переживання витісняли всі інші думки, не давали спокою вдень і сну вночі. Що його рятувало? Кожного разу інше. В останньому з випадків – власна книга “Шопенгауер як ліки” (“TheSchopenhauerCure”). Головний герой, психотерапевт Джуліус, дізнався про те, що в нього злоякісна меланома. Щоб примиритися з неминучістю та віднайти сенс свого існування, він прийняв виклик Ніцше і провів уявний експеримент Вічного Повернення, поставив собі питання: “Якщо випаде нагода знову і знову прожити власне життя, що він у ньому змінить?” В результаті Джуліус усвідомив, що не хоче нічого міняти: “Він житиме рік, що йому лишився, так само, як і минулий, і позаминулий, і позапозаминулий”. Так само вирішив для себе і Ірвін Ялом.

Боятися смерті – нормально, головне не давати цьому страху заволодіти душею і не впасти в іншу крайність – заперечення очевидного. Смерть є. Із усвідомленням цього можна і варто жити. Ці дві тези головні для автора.

Пошукаємо відповіді та приводи для міркувань про в інтерв’ю Ірвіна Ялома для журналу SalonMagazine.

                  ...Що для Вас означає жити повно й автентично?

                  ...Я не маю незліченної кількості років попереду і тому не можу дозволити собі робити те, що вважаю нецікавим. Саме тому я  відмовився від керівних посад і спілкування з нецікавими людьми... Я обрав творчість і саморозвиток... Перш за все, я пишу книги про дослідження глибин життя... Я люблю свій сад... Я відчуваю найніжніші почуття до своєї дружини і роблю все, щоб вона була щасливою. А ще, я не сприймаю себе занадто серйозно. Є одна стара італійська приказка, яка виражає мої думки з цього приводу: “Коли шахова партія завершується – всі, пішаки, тури, королі і королеви, усі – опиняються в одній коробці”.

                  Як Ви думаєте, в 20-30 років, теж варто відмовитись від заперечення смерті?

                  Якби молоді люди в 20-30 років краще розуміли смерть, то чи стали б вони менш амбіційними, чи зупинили б свою гонитву невідомо за чим? Думаю так... Усвідомлення власної скінченності і того, що на землі тобі відведено певний час і того, що ти реально прагнеш від життя – могло б змінити їх на краще...

                  Який механізм того, що близькість смерті може посилити автентичність життя?

                  Думка щодо того, що мене не існуватиме наступних 5 мільярдів років – лякає. Перехоплює подих. Ви можете якось мене заспокоїти?

               Добре. Вас турбують наступні п’ять мільярдів років? Я думаю, що все те, що відбувається після смерті, насправді не проблема. Справжня проблема – як жити тут і зараз і чи дістане у нас мужності відмовитись від заперечення і використати наші тривоги для того, щоб жити більш автентично, осмислено і змістовно.

Завершити всі ці роздуми, хочеться улюбленою цитатою Ірвіна Ялома із Лукреція: “Коли є смерть – немає мене, коли є я – немає смерті”.

 Вікторія Горбунова,

газета "Високий замок"

Додаткова інформація