Живете в умовах ліміту часу? – Щасливі!

Сучасний темпоритм ділового життя просто з’їдає хвилини, години, дні. Дефіцит часу для багатьох із нас став нормою життя. Часу не вистачає ні на що: ні на паперову роботу, ні на телефонні перемовини, ні на ділові зустрічі, ні на обідню перерву... При цьому сам собі дивуєшся: “Як за такої хронічної нестачі часу, я ще щось встигаю і залишаюсь при здоровому глузді?!”

 

Існує ціла наука щодо того, як правильно розподіляти свій робочий час так, щоб і працювалося продуктивно, і на відпочинок сили лишалися – тайм-менеджмент. Торкнемося лише незначної частки питань пов’язаних із плануванням робочого дня.

Часові умови, в яких ми працюємо, бувають оптимальними, нормальними, критичними або ж екстремальними. Ви справжній екстремал, якщо маєте за вісім годин зробити те, на що звичайній людині необхідно тиждень. Якщо Ваша нервова система справляється з таким навантаженням – умови критичні, якщо ні – екстремальні. Всі ми перебуваємо в критичних ситуаціях у період різних звітів, перевірок, наприкінці кварталу або року, коли “горять” проекти, договори та інші нагальні справи. Якщо такі умови діяльності норма, а Ви ще контролюєте себе і знаходитесь в тверезому розумі і при твердій пам’яті, – Ви або супермен (супервумен), або на межі нервового виснаження, або прикидаєтесь, і насправді, все не так жахливо!

Не менший екстрім і коли час тягнеться, а роботи немає. Проблема більшості совкових організацій полягала в тому, що працівники не знали, чим себе зайняти, а тому починали думати про особисті проблеми, лізти в життя колег та вирішувати долі людства. Наслідок такого ледарства – депресії, манії, залежності. А чого ще чекати, коли робити немає чого і ти весь день думаєш, чим займається на роботі твій чоловік (дружина), якому теж нема чого робити.

Скажете, мало часу – погано, багато – теж, погано! Що ж робити? Ми поставили собі таке ж питання і провели невеличкий експеримент з податківцями однієї з обласних служб. Поділили їх на дві групи і попросили проаналізувати законодавство з ПДВ, за результатами – підготувати звіт і презентацію. Одна із груп працювала цілий тиждень; інша – мала впоратись із цією ж роботою всього за два дні – цього часу достатньо, але впритул, тобто йшлося про часовий ліміт. Результат експерименту здивував. Податківці, що були в умовах часових обмежень, набагато якісніше виконали завдання. Ті ж, хто мав необмежений час, навпаки, – отримали низькі оцінки власної ефективності. Що ж відбувалось в ході виконання завдання? Група, чия діяльність обмежувалася у часі, була напружена і відчувала дискомфорт, вона працювала в високому темпі, відмовлялася від обіду, залишалася на робочому місці далеко за шосту. Ті ж податківці, що мали надлишок часу, навпаки були спокійними, врівноваженими, працювали у вільному темпі, дозволяли собі відволікатися на побутові теревені, запізнюватись з обідньої перерви та робили багато чого іншого з роботою не пов’язаного. Ситуація кардинально змінилася під час презентації. Перші були впевненими у власних силах, тримали високий темп доповіді, чітко та вичерпно відповідали на питання, жартували та іронізували, перебували у гарному настрої. Другі ж, навпаки, нервувалися, виглядали розгубленими, тривожними, боялися виступати і, навіть, плакали. На питання про причини такої поведінки, відповідали: “коли часу вдосталь, його не можливо раціонально розподілити”, “ми діяли за принципом – не роби сьогодні те, що можна зробити завтра”. Термін виконання завдання здався їм настільки гнучким, що викликав нічим не підкріплену впевненість у тому, що “все можна встигнути”.

Отже, достатність часу – ще не гарантія того, що робота буде виконана, і виконана якісно! Навпаки, чим більше часу на виконання якогось завдання, тим менш складним, нагальним і необхідним воно здається. Навряд чи варто тримати свої підлеглих і у постійному напруженні, контролюючи кожен їх крок і лімітуючи діяльність. Все таки наші “піддослідні” почувалися не дуже добре, виконуючи завдання в стислий термін. Однак вдумливе, раціональне планування робочого дня із врахуванням того, скільки часу на яку діяльність необхідно відводити – справа важлива. Варто пам’ятати, що маленький і гарно розрахований екстрім лише стимулює продуктивність, заставляє струснутись, проснутись і працювати! А вдало зроблена робота – створює відчуття повноти, насиченості і яскравості життя.

І на останок, невеличкий перелік пожирачів часу та псувачів настрою. Ніщо так не краде час як: участь у планових нарадах, писання обов’язкових звітів, пліткування з колегами “через стіл”, тривалі розмови телефоном, зависання в Інтернеті та очікування кінця робочого дня! J

Приємного робочого дня!

Вікторія Горбунова,

газета "Високий замок"

Додаткова інформація