Де шукати успішність?

  • Друк

 

Прогноз майбутньої успішності працівників – прагнення керівників усіх сфер. Можливість передбачати успіх відкриває перспективи стрімкого розвитку справи, істотно знижує витрати на набір, звільнення, переміщення працівників, – фактично створює умови для стратегічного планування без, так званих, "похибок на персонал". Однак ця можливість далека від 100-та відсотків.

Незважаючи на те, що працевлаштування у державні, приватні установи, заявки на участь у наукових чи громадських проектах, навіть участь у телевізійних шоу не розглядається без попередніх кастингів, співбесід та випробувальних термінів – бути остаточно певним у результаті не можливо. На що ж орієнтуються рекрутери, HR-и, психологи, лідери, керівники та інші, хто через фах, обов’язки чи за покликанням шукає перспективно успішних?

 

Вміння. Зачиналося все з найочевиднішого критерію – ефективності виконання діяльності. Майбутня успішність визначалась в ході виконання реальних чи змодельованих завдань. Так, бажаючим працювати у новинярській газеті могли запропонувати написати статтю на задану тему або провести журналістське розслідування; для майбутніх архітекторів шлях на роботу лежав через розробку проекту та технічну документацію до нього.

 

Однак такий, здавалось би, оптимальний спосіб, окрім простоти та очевидності має і недоліки, більшість з яких зв’язані з тим, що ситуація реальної діяльності та професійного відбору – істотно різняться. Відчуваючи, що їх випробують, люди реагують по-різному і часто поводяться неприродно, демонструючи розгубленість, коли все валиться з рук або навпаки, непритаманну їм у повсякденності зосередженість і мобілізацію. Звичайно, діяльнісні компетенції не можна викреслювати із параметрів прогнозу успішності – піаніст, що не вміє грати на фортепіано – нонсенс. Але, чи гратиме він віртуозно без пристрасті до музики, чи вдосконалюватиме свою майстерність без наполегливості, чи витримає щільний гастрольний графік без честолюбства? Тож сьогодні рідко вдаються до таких "голих експертиз", до визначення професійної придатності залучаються фахівці-експерти, що розглядають рекомендації, вивчають якість зразків праці, а також психологи, які досліджують характер, темперамент, мотивацію, здібності, інтелект.

 

Знання. Одними з найпопулярніших у профвідборі були і подекуди лишаються тести інтелекту. Історично перші, першими вони почали застосовуватись і при визначенні майбутнього успіху. В свій час за високого IQ можна було без вступних випробувань навіть вступити в деякі університети. Сьогодні ажіотаж навколо тестування інтелекту значно менший і найперше тому, що так і не доведено однозначного зв’язку між розумовими здібностями та життєвим успіхом. Так з понад 100 тисяч осіб, що входять у товариство Менса (об’єднання людей з IQ вищим ніж у 98% населення планети) справді видатними у своїй праці є кілька десятків. До того ж різні тести інтелекту мають свої обмеження, зокрема культурні, а також зв’язані із тим, що вивчаються різні аспекти розумових здібностей, в результаті чого – одна й та сама людина матиме різний IQ за різними тестами. Також доведено, що інтелектуальні показники є динамічними, їх можна розвинути з віком, займаючись певною діяльністю, а також простим вправлянням на розв’язок цих самих тестів.

 

За дослідницькими даними значну прогностичну валідність (доводять зв’язок між інтелектуальними здібностями і майбутнім успіхом) мають тести академічного інтелекту, що визначають, переважно, особливості абстрактного мислення. Найбільш показові згадані інструменти щодо тих діяльностей, які вимагають постійного прийняття рішень та обробки складної інформації. Попри пряму кореляцію між академічним інтелектом і рівнем освіти, аналіз інтелектуальних здібностей вважається дієвішим, через існування інших шляхів розвитку інтелекту, окрім власне освіти та наявності різних, не завжди зв’язаних із навчанням та розвитком, способів отримання дипломів.

 

Щодо аналізу спеціальних здібностей та навичок, наприклад художніх чи музичних, то задовільний прогноз спостерігається лише у випадках вузькоспеціалізованих діяльностей, успішне виконання яких утруднюється або й унеможливлюється без їх належного розвитку. Так, виокремлюють два типи професій – такі, що до снаги будь-кому (їх більшість) і такі, що і справді висувають специфічні вимоги до психофізіології людини, наприклад до швидкості реакції (рятівники на воді) чи розрізненню запахів (дегустатори парфумів). При цьому доведено, що за будь-якого типу нервової системи людина може мати значні досягнення у різних професіях; відмінності будуть лише у легкості оволодіння та самовідчутті під час та після виконання діяльності. Наприклад, людям з неврівноваженим типом ВНД (холеричним темпераментом), за якого збудження нервових процесів домінує над гальмуванням, – важче виконувати монотонну діяльність, наприклад, сліпати над ювелірним виробом чи пропрацьовувати деталі креслення якогось винаходу; з іншого боку, саме завдяки цій особливості нервової системи, якась випадкова асоціація могла наштовхнути ювеліра на рідкісне оздоблення прикраси, а винахідника на оригінальний принцип роботи механізму.

 

З метою прогнозу професійної успішності вивчаються також і соціальні аспекти інтелекту. Найбільше дискусій ведеться навколо популярного сьогодні емоційного інтелекту. Вказується на те, що здатність усвідомлювати та розуміти власні емоції та емоції інших людей не корелює з майбутньою продуктивністю в роботі, особливо якщо йдеться про спеціальності ніяк не зв’язані із спілкуванням. Щодо інших, наприклад, менеджерських професій чи тих, що мають місце у сфері сервісу або допомоги, – то наявність розвинутого емоційного інтелекту також не є запорукою успіху, а, навіть, навпаки – є ризик, що керівник замість покарати – йтиме на зустріч недбалому працівнику, автомеханік – зглянеться та приховає факт ДТП, лікар – розчулиться і схибить на операції. Критикується не лише доцільність дослідження емоційного інтелекту окремо, без зв’язку, наприклад з мотивацією, в ході профвідбору, а й саме поняття. Йдеться про його надлишковість, відсутність у ньому власне "інтелекту", а також значну область перетину із особистісними якостями, зокрема екстраверсією (спрямованістю на спілкування) та емпатією (здатністю переживати емоції іншого).

 

Особистісні риси. У сучасній практиці відбору найбільша увага звертається на особистісні риси, те, що прийнято називати характером.

 

Однією з найпопулярніших у психодіагностиці є, так звана, "Велика п’ятірка" – модель особистості, за якою кожного можна описати за п’ятьма відносно незалежними від культурного середовища та особистого досвіду, а також більш-менш незмінними за життя параметрами. Це енергійність, приязність, свідомість, емоційна стабільність, відкритість новому досвіду. Кожен з факторів вважається прогностичним для різних діяльностей. Наприклад "Енергійність" – показова для діяльностей зв’язаних із великими емоційними та фізичними витратами, "Приязність" – для тих, що базуються на контактах із людьми, "Відкритість досвіду" – для творчих діяльностей, "Емоційна стабільність" – для діяльностей із значною психічною напругою, як то пілотування літака або швидка медична допомога. Найважливішим та універсальним у передбаченні майбутньої продуктивності вважається фактор "Свідомість". Англійською "Сonscientiousness", російською "Сознательность", він свідчить про прагнення до успіху та наполегливість, а також  надійність, чесність та добросовісність, свідоме ставлення до себе та інших. Такий широкий змістовий діапазон фактору (різне трактування в різних тестах) вносить деякі обмеження в його прогностичну валідність. Так, наприклад, якщо розуміти фактор як "дотримання норм та соціальну прийнятність", то тоді його не варто використовувати задля прогнозу успіху у діяльностях, що вимагають креативності та впровадження інновацій.

 

Також значного поширення набули "тести чесності" (інтегративності), що вимірюють схильність до протиправних дій, зловживання алкоголем чи наркотиками, а також здатність приймати організаційні норми та цінності. За дослідницькими даними аналіз інтегративності і справді є валідним щодо прогнозу поведінки, яка шкодить виконанню роботи. Однак, попри свою прогностичність, інструменти, що вимірюють чесність піддаються чи не найбільшій критиці йдеться про соціальну бажаність та ризики "натаскування на правильні відповіді".

 

Окрім згаданого, задля прогнозу ефективності у майбутній діяльності вивчаються лідерські потенції, самооцінка, мотивація досягнень, схильність до ризику, локус контролю та інше. Таке розмаїття особистих передумов успіху радше заплутує, ніж спрощує та допомагає, а враховуючи обмеження щодо діапазону придатності більшості з інструментів, ризики соціальної бажаності, тривалість та методичну перевантаженість самої процедури аналізу – викликає багато запитань, найголовніше з яких – де шукати успішність?

 

Людські якості…

 

"Для викладача важливі не лише знання, найголовніше – людські якості – з людьми, не з інтегралами працюємо!" – саме так звучала його відмова.

 

Збентежена, засмучена, ображена, розчавлена, вбита – я й сама не помітила як вийшла з кабінету, куди йшла, про що думала… Голова була пустою, ноги важкими, серце повним – несправедливості! Отямилася в парку на лаві. Поряд – папка із дипломами, подяками, сертифікатами – папірцями на підтвердження мого розуму, кращості, ваги. Головний диплом – пластиковий, із голограмами, печатками, підписами – "Математична і теоретична фізика. І місце". Я дівчина і я перемогла їх усіх! Я чотири роки і ще два в магістратурі скніла над формулами та розрахунками поряд із окуляристими занудами. Я стала кращою! І що?! Для чого?! Чому?! Що я скажу мамі?! – Мене не взяли на кафедру, бо я погана людина?!

 

 

 

-         Ірино Віталіївно! Куди виставляти солодку молочку?

 

-         В холодильники, що після кондитерських!

 

-         Ірина Віталіївно, привезли живу рибу, а акваріуми ще не готові! Що робимо?

 

-         Готуємо, Олю! Швидко готуємо! Підключай новеньких!

 

-         Віталіївно, я вже добу на ногах!

 

-         Петровичу, рідний, тримайся, без тебе ніяк! Одна молодь-зелень!

 

-         Іра, де документація на ці чортові ковбаси?! І що у нас з вогнегасниками?! Тут, санстанція з пожежниками, як саранча з татарами!

 

-         Іване Романовичу, тихше, будь-ласка, – стіни паперові, причепляться не відіб’ємось…

 

І так цілісінький день, день за днем! Тому підкажи, того заспокой, цього підбадьор, тих підтримай, цих заспокой – куди тут інтегралам! Та й не згадувала я про них вже років і років… Самій цікаво скільки? З випуску й відмови – сім років минуло… А здається – півжиття. А й справді пів... Бо ж теперішнє – інше, геть інше…

 

-         Ірино Віталіївно, що з цим робити?!

 

-         З чим, Ігорю? Господи?! Чим це ти так?!

 

-         Бог його знає! Розвантажували грузинське й на тобі…

 

-         Зараз-зараз… ось йод, ось бинт, терпи-терпи, козаком будеш…

 

-         Не маленький я, не дмухайте, ну що ви як мама?

 

Мама… подруга… сестра… стерво… цербер на плацу… підлабузниця… спільниця… парламентар… Ким я тільки не була за ці сім років? Ким лише не мала бути? Щоб втримати, щоб згуртувати, щоб вберегти, щоб змусити працювати, щоб полегшити життя… Іншим людям, не інтегралам!

 

 

 

-         Ірино Віталіївно, чому торгівля? Розумію, що цей бізнес для вас успішний, що вже мережа найбільша в місті… Але чому? Ви, переможниця міжнародної олімпіади з фізики, гордість нашого містечка!? Таке майбутнє і – директорка магазину!? Може вже й інші журналісти про це запитували, але, все одно, чому?

 

-         Запитували… Просто, з людьми – цікавіше, ніж з інтегралами…

 

 

Вікторія Горбунова,

Авторська колонка на "Українській правді"

Нравится